Люди вважають хижих птахів шкідниками, які знищують свійських тварин і птахів. На території Великої Британії з цієї причини був практично знищений червоний шуліка.
Заходи зі збереження Програма порятунку червоного шуліки
Як і багато інших ініціатив зі збереження довкілля, програма порятунку червоного шуліки була розроблена у Великій Британії. Спочатку працівники природоохоронних організацій охороняли яйця птахів, що гніздуються в Уельсі, і прагнули привернути до проведення цієї акції землевласників. Незважаючи на добрі наміри, план не вдалося реалізувати через погану організацію. У 1971 році до роботи над проектом збереження червоного шуліки долучилися організація Royal Society for the Protection of Birds (RSPB) і організація Nature Conservancy Council. Програми з дослідження, контролю й збереження були організовані й фінансувалися без співпраці з фермерами з Уельсу.
Контроль і дослідження
Завдяки збереженню червоних шулік і кільцюванню їхніх пташенят було одержано багато корисної інформації про тривалість життя і поведінку цих хижаків у природі.
З 1987 року працівники різних природоохоронних організацій почали збирати яйця з гнізд червоних шулік. Спочатку їх підкладали курям, проте невдовзі стали поміщати їх в інкубатори. Вирощені в неволі молоді птахи пізніше розселялися на території Шотландії, в Уельсі і Англії. Щоб з'ясувати причину невдалого гніздування червоних шулік, учені підкладали до їхніх гнізд муляжі. Штучні яйця містили вимірювальні прилади, що були чутливі до світла. Завдяки цьому можна було визначити, скільки часу батьки проводили в гнізді. Спостереження за допомогою відеокамер показало, що з трьох пташенят виживає тільки старше. Воно відбирає у своїх молодших братів і сестер майже всю їжу. Таким чином, особливості гніздівлі та нестача поживи були тими причинами, що не дозволили досягнути більших успіхів при розселенні червоного шуліки в Уельсі.
Що було зроблено
Працівники природоохоронних організацій і доглядачі-добровольці постійно охороняли гнізда шулік, що знаходилися під загрозою. Проте люди без спеціального оснащення не були здатні контролювати таку велику територію, адже розмір площі району, що охороняється, сягає близько 3000 км2. Також були встановлені спеціальні сигнальні пристрої, завдяки яким вдавалося дізнатися про те, чи птахам загрожує небезпека. Для успішного гніздування червоному шуліці необхідна безпечна і велика за територією ділянка. Організація праці окремих заповідників не є достатньою. Наприкінці вісімдесятих років XX ст. під охорону були взяті Кембрійські гори.
Повернення до Великої Британії
У 1988 р. природоохоронні організації розпочали реалізацію програм з повернення червоних шулік до Англії і Шотландії. Для цього в 1989 р. зі Швеції привезли 10 червоних шулік. Після успішної акліматизації птахів було розселено на територіях, що охоронялися, в Англії і Шотландії. Всім птахам, яких випустили на волю, було закріплено спеціальні передавачі. У 1990 році на ці території привезли ще 11 молодих птахів з Іспанії і 19 шулік зі Швеції. Хоча в цей час птахи могли вести самостійне життя, за ними продовжували спостерігати, аж поки не переконалися, що вони здатні гніздуватися на волі. Спостереження продовжувалися, поки чисельність популяції стала стабільною.
У Великій Британії було розпочато реалізацію проекту з повернення червоного шуліки на батьківщину. Перші зусилля були спрямовані на зміцнення нечисленної популяції птахів, що живуть у горах Уельсу. В результаті вдалося збільшити шанси червоних шулік на виживання.
СКОРОЧЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ
У XVIII столітті в Європі червоний шуліка зустрічався досить часто. У XVI столітті птахи жили навіть у великих містах, таких як Лондон, де харчувалися відходами і падаллю. У наші дні загальне число пар, що гніздуються в Центральній Європі, оцінюється в 11-13 тисяч, більшість з яких живе у Франції, Німеччині і Іспанії. На Британських островах червоний шуліка раніше також зустрічався досить часто. Проте постійні переслідування цих птахів призвели до того, що в 1870 році шуліки зникли з Англії, а в 1890 році - з Шотландії. Приблизно з кінця XIX століття птахів почали вбивати землероби, вони також руйнували гнізда червоних шулік. Деякі птахи потрапляли в пастки, інші ставали жертвою мисливців, що стріляли з рушниць, або землеробів, що розкладали отруєні приманки. Поступово птахи почали зустрічатися дедалі рідше. Тоді вони стали об'єктом пильної уваги колекціонерів і мисливців за трофеями. Врешті-решт, на початку XX століття в горах Уельсу залишилося всього 12 пар, що гніздуються. Тільки завдяки зусиллям працівників природоохоронних організацій чисельність популяції червоної шуліки в Уельсі поступово збільшилася. До 1960 року щорічно тут гніздувалося тільки 12 пар. Серед причин низької чисельності можна назвати той факт, що кролики (основна їжа) гинули в результаті епідемії міксоматозу. Поступово число пар, що гніздуються, збільшилося спочатку до 50 пар, а до 1990 року - до 62 пар, які разом мали 72 пташенят.
ПРОБЛЕМИ ГНІЗДУВАННЯ
Спроби розселити червоних шулік в Уельсі дали незадовільні результати. Із-за нестачі їжі, холодного клімату і дощових весен багато пташенят у птахів, що гніздуються на волі, гинуть. Ще одна проблема є в тому, що батьки, якщо їх сполохати в гнізді, назавжди залишають його. Згідно із законом від 1981 р. за дії, які можуть сполохати пташенят шулік, що гніздуються або вигодовуються, передбачається адміністративна відповідальність. Червоному шуліці загрожує зникнення і в інших районах його ареалу. Підвид, що живе на о-вах Зеленого Мису, почав схрещуватися з чорним коршуном (Milvus migrans), і на світ з'являются птахи із темним забарвленням.
ЗМІНА ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
Зміни зовнішнього середовища не минули безслідно для популяції червоного шуліки в Уельсі. Полівки та інші дрібні ссавці, якими харчуються ці птахи, населяли головним чином лісові райони. Проте, коли хвойні дерева досягають великої висоти, червоний шуліка залишає ці райони, оскільки вже не може тут полювати. На розширених гірських пасовищах взимку цей хижак знаходить достатньо мертвечини. Але сучасне сільське й лісове господарство, а також зведення дамб завдають істотної шкоди популяції червоного шуліки. Популяції червоних шулік з Центральної Європи залюбки зимують у середземноморських районах, де на них часто полюють заради спортивного інтересу. Екологи помітили, що із-за потепління шуліки зимують вже і в північних районах.
ПОСТІЙНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ
Щороку багато шулік стають жертвою отруєних приманок. Фермери розкладають отруєні шматки м'яса для боротьби з лисицями або воронами, проте їх підбирають також і шуліки. Половина всіх загиблих шулік стала жертвою використання отруєних приманок. Проте багато землеробів задоволені тим, що шуліки з'являються на їхніх територіях і захищають їх від небезпеки. Якби жителі і природоохоронні організації спільними зусиллями не протистояли збирачам яєць, червоний шуліка в Уельсі зник би вже в 1930 році. Попри високі штрафи, й сьогодні знаходяться сміливці, що наважуються добувати яйця з гнізд шулік.
Корисна інформація:
Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися
одна з одною? Як окремим із
них вдається, не збиваючись зі
шляху, переміщатися...
детальніше...
Збереження
природи
З того часу, як людина
стала господарем планети
Земля, її діяльність
обумовила зміни довкілля
та почала діяти на умови... детальніше...
Екосистеми
в Європі
Усі рослин та тварини
мешкають у тому середовищі
та в тих біотопах, що
відповідають певним...
детальніше...
Екосистеми
у світі
За сотні мільйонів років
до того часу, як на Землі
виникло життя, всі частини
світу являли собою єдиний...
детальніше...
Як і багато інших ініціатив зі збереження довкілля, програма порятунку червоного шуліки була розроблена у Великій Британії. Спочатку працівники природоохоронних організацій охороняли яйця птахів, що гніздуються в Уельсі, і прагнули привернути до проведення цієї акції землевласників. Незважаючи на добрі наміри, план не вдалося реалізувати через погану організацію. У 1971 році до роботи над проектом збереження червоного шуліки долучилися організація Royal Society for the Protection of Birds (RSPB) і організація Nature Conservancy Council. Програми з дослідження, контролю й збереження були організовані й фінансувалися без співпраці з фермерами з Уельсу.
Завдяки збереженню червоних шулік і кільцюванню їхніх пташенят було одержано багато корисної інформації про тривалість життя і поведінку цих хижаків у природі.
У XVIII столітті в Європі червоний шуліка зустрічався досить часто. У XVI столітті птахи жили навіть у великих містах, таких як Лондон, де харчувалися відходами і падаллю. У наші дні загальне число пар, що гніздуються в Центральній Європі, оцінюється в 11-13 тисяч, більшість з яких живе у Франції, Німеччині і Іспанії. На Британських островах червоний шуліка раніше також зустрічався досить часто. Проте постійні переслідування цих птахів призвели до того, що в 1870 році шуліки зникли з Англії, а в 1890 році - з Шотландії. Приблизно з кінця XIX століття птахів почали вбивати землероби, вони також руйнували гнізда червоних шулік. Деякі птахи потрапляли в пастки, інші ставали жертвою мисливців, що стріляли з рушниць, або землеробів, що розкладали отруєні приманки. Поступово птахи почали зустрічатися дедалі рідше. Тоді вони стали об'єктом пильної уваги колекціонерів і мисливців за трофеями. Врешті-решт, на початку XX століття в горах Уельсу залишилося всього 12 пар, що гніздуються. Тільки завдяки зусиллям працівників природоохоронних організацій чисельність популяції червоної шуліки в Уельсі поступово збільшилася. До 1960 року щорічно тут гніздувалося тільки 12 пар. Серед причин низької чисельності можна назвати той факт, що кролики (основна їжа) гинули в результаті епідемії міксоматозу. Поступово число пар, що гніздуються, збільшилося спочатку до 50 пар, а до 1990 року - до 62 пар, які разом мали 72 пташенят.
Спроби розселити червоних шулік в Уельсі дали незадовільні результати. Із-за нестачі їжі, холодного клімату і дощових весен багато пташенят у птахів, що гніздуються на волі, гинуть. Ще одна проблема є в тому, що батьки, якщо їх сполохати в гнізді, назавжди залишають його. Згідно із законом від 1981 р. за дії, які можуть сполохати пташенят шулік, що гніздуються або вигодовуються, передбачається адміністративна відповідальність. Червоному шуліці загрожує зникнення і в інших районах його ареалу. Підвид, що живе на о-вах Зеленого Мису, почав схрещуватися з чорним коршуном (Milvus migrans), і на світ з'являются птахи із темним забарвленням.
Зміни зовнішнього середовища не минули безслідно для популяції червоного шуліки в Уельсі. Полівки та інші дрібні ссавці, якими харчуються ці птахи, населяли головним чином лісові райони. Проте, коли хвойні дерева досягають великої висоти, червоний шуліка залишає ці райони, оскільки вже не може тут полювати. На розширених гірських пасовищах взимку цей хижак знаходить достатньо мертвечини. Але сучасне сільське й лісове господарство, а також зведення дамб завдають істотної шкоди популяції червоного шуліки. Популяції червоних шулік з Центральної Європи залюбки зимують у середземноморських районах, де на них часто полюють заради спортивного інтересу. Екологи помітили, що із-за потепління шуліки зимують вже і в північних районах.
Щороку багато шулік стають жертвою отруєних приманок. Фермери розкладають отруєні шматки м'яса для боротьби з лисицями або воронами, проте їх підбирають також і шуліки. Половина всіх загиблих шулік стала жертвою використання отруєних приманок. Проте багато землеробів задоволені тим, що шуліки з'являються на їхніх територіях і захищають їх від небезпеки. Якби жителі і природоохоронні організації спільними зусиллями не протистояли збирачам яєць, червоний шуліка в Уельсі зник би вже в 1930 році. Попри високі штрафи, й сьогодні знаходяться сміливці, що наважуються добувати яйця з гнізд шулік.
