Американська популяція сапсана разом з європейською популяцією в шістдесяті роки XX століття постраждала від пестицидів. Завдяки своєчасним заходам чисельність птаха сьогодні є стабільною.
Заходи зі збереження Повернення на природу
У сімдесяті роки в Сполучених Штатах Америки і Канаді були створені центри з розведення сапсанів. Перший центр у Сполучених Штатах Америки, де вирощували сапсанів, було засновано при Корнеллському університеті. Пташенят випускали на нових місцях, а на попередніх територіях існування виду ладнали гніздові ящики, в кожен з яких розташовували по п'ять-шість пташенят.
П'ятитижневі пташенята сапсана жили в таких ящиках близько двох тижнів, поки не починали літати. Потім опікуни намагались не з'являтися тут надто часто, щоб пташенята до них не звикли, а, навпаки, навчилися побоюватися людей. Щойно пташенята освоювалися на новому місці, ящики відкривали. Пташенята літали неподалік і поверталися до них у пошуках корму й укриття. Зрештою вони залишали ці штучні житла і поверталися сюди вже дорослими, щоб побудувати тут гніздо. У такий спосіб було вирощено близько дев'яноста пар сапсанів, які сьогодні гніздуються на сході Сполучених Штатів Америки. У майбутньому планується застосувати цей метод і на західних територіях США.
Штучне розведення
У тих місцях, де збереглися залишкові популяції сапсана, натуралісти намагаються збільшити чисельність птахів, випускаючи на волю пташенят, вирощених у неволі. В період гніздування сапсанів натуралісти оглядають гнізда у пошуках яєць з тонкою шкарлупою. Деякі з таких яєць вони забирають, підкладаючи замість них у гнізда штучні яйця, так звані муляжі, щоб сапсани не полишили гнізд. Відібрані яйця поміщаються в інкубатор, де зародки розвиваються в оптимальних умовах. Незадовго до появи пташенят на світ яйця підкладають у гнізда інших соколів, що насиджують в цей час кладку. Такий метод зменшує відсоток загибелі яєць і підвищує відсоток пташенят, що виживають. Птахи дбають про чужих пташенят, як про своїх власних. Яйця з тонкою шкарлупою не повертаються у гнізда, а пташенята, що вилупилися з них, вирощуються штучним способом - люди прагнуть зберегти якомога більше сапсанів.
Збереження середовища життя
Швидкий ріст міст і поступове збільшення промислового виробництва є причиною погіршення екологічної ситуації в регіоні. У 1973 році в Сполучених Штатах Америки був виданий закон, який визнає місця існування зникаючих видів тварин територією, що охороняється державою. Серед видів, що охороняються, числився і сапсан. Наступним кроком був закон про охорону боліт - місць проживання дрібних тварин, якими харчується цей сокіл. Обидва закони були спрямовані на поліпшення умов проживання сапсана.
Ідея збереження сапсана методом реакліматизації була успішною. Вона ще раз підтвердила правило, яке говорить про те, що зберегти можна тільки ті речі, про які є достатньо відомостей. У 1991 році на сході Сполучених Штатів Америки жила дев'яносто одна пара сапсанів, тридцять пар цих птахів мешкало на Середньому Заході, ще двадцять - на півдні Канади і близько п'ятисот на заході Сполучених Штатів Америки, що складало приблизно половину чисельності первинної популяції виду, проте це вже дозволило вважати його зникаючим видом, але не таким, що вимирає.
У господарстві США пестицидів типу ДДТ в Північній Америці гніздувалося приблизно 2000 пар сапсанів. В середині шістдесятих років XX століття птах зник з території Канади і Нової Англії, а на заході США живими лишилося всього п'ятдесят пар сапсанів.
ГОСПОДАР ПОВІТРЯНИХ ПРОСТОРІВ
Сапсан літає зі швидкістю близько 90 км/год. Під час кидка на здобич він розвиває швидкість до 300 км/год, через що заслужив назву найшвидшого птаха у світі. Іноді сапсан, що летить на великій швидкості, не помічає проводів високої напруги і, зіткнувшись з ними, гине. Сапсан зазвичай атакує дрібних птахів, які гинуть у результаті сильного удару зверху. У горобців і голубів при зустрічі з сапсаном не залишається жодних шансів на порятунок. Широко відомі чудові полювання сапсана на птахів у повітрі - знамениті "ставки". У минулому сапсан гніздувався в Північній Америці на території від Аляски до півдня Каліфорнії. Улюбленими місцями гніздування птаха були круті гірські схили, звідки добре огладається місцевість. Сапсани не утворюють постійних пар, але більшість птахів щорічно гніздуються на одному й тому ж місці. У швидкого і спритного сапсана є й вороги - це хижі пугачі, які нападають на сокола в гнізді.
ЗАБОРОНА ХІМІКАТІВ
Першим важливим крокомв охороні сапсана було введення тотальної заборони на використання небезпечних хімікатів, таких як ДДТ і діелдрин. Закон було видано в 1972 році, і спочатку він діяв тільки на території США. Інші країни в той час продовжували використовувати хімікати. Вони активно застосовувалися в країнах Латинської Америки. У зв'язку з цим птахи що зимують у Центральній і Південній Америці, продовжували знаходитися під впливом отруйних речовин. Повертаючись до Північної Америки, вони несли у своїх тілах хімікати, які потрапляли в місцевий ланцюжок живлення. У наші дні більшість небезпечних пестицидів заборонено використовувати в усьому світі, та попри це сапсани, що відчувають на собі наслідки отруєння попередніх поколінь, і дотепер продовжують відкладати яйця з тонкою шкарлупою.
СКОРОЧЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ
На початку 60-х років в Європі спостерігався спад чисельності популяції сапсана. Трохи пізніше цю ж ситуацію можна було спостерігати і в Північній Америці. Отрути ДДТ і діелдрин стали причиною скорочення чисельності популяцій багатьох тварин і птахів, у тому числі і сапсана. Сильнодіючі хімікати разом з їжею потрапляли на всі рівні трофічного ланцюга.
Птахи, що харчуються зерном і комахами, поглинали разом з ними отруту, яка в тілах хижаків, що годувалися пернатою дичиною, накопичувалася у великій кількості. Пестициди спочатку із рослинами потрапляли у тіла маленьких пташок, а звідти - в тіла більших хижаків, до яких належить і сапсан. Концентрація пестицидів в організмі сапсана була неймовірно високою. Згодом птахи почали відкладати яйця з тонкою шкарлупою, які не витримували ваги тіла самки і тріскалися. Пташенята, що народжувалися, не могли відновити чисельність загиблих птахів. У 1972 році сапсана було включено ло списку вимираючих видів. Задля порятунку цих птахів було вжито певних заходів: розведення птахів у неволі, збереження ареалу їхнього прожинання і заборона використання хімікатів.
Корисна інформація:
Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися
одна з одною? Як окремим із
них вдається, не збиваючись зі
шляху, переміщатися...
детальніше...
Збереження
природи
З того часу, як людина
стала господарем планети
Земля, її діяльність
обумовила зміни довкілля
та почала діяти на умови... детальніше...
Екосистеми
в Європі
Усі рослин та тварини
мешкають у тому середовищі
та в тих біотопах, що
відповідають певним...
детальніше...
Екосистеми
у світі
За сотні мільйонів років
до того часу, як на Землі
виникло життя, всі частини
світу являли собою єдиний...
детальніше...
У сімдесяті роки в Сполучених Штатах Америки і Канаді були створені центри з розведення сапсанів. Перший центр у Сполучених Штатах Америки, де вирощували сапсанів, було засновано при Корнеллському університеті. Пташенят випускали на нових місцях, а на попередніх територіях існування виду ладнали гніздові ящики, в кожен з яких розташовували по п'ять-шість пташенят.
У тих місцях, де збереглися залишкові популяції сапсана, натуралісти намагаються збільшити чисельність птахів, випускаючи на волю пташенят, вирощених у неволі. В період гніздування сапсанів натуралісти оглядають гнізда у пошуках яєць з тонкою шкарлупою. Деякі з таких яєць вони забирають, підкладаючи замість них у гнізда штучні яйця, так звані муляжі, щоб сапсани не полишили гнізд. Відібрані яйця поміщаються в інкубатор, де зародки розвиваються в оптимальних умовах. Незадовго до появи пташенят на світ яйця підкладають у гнізда інших соколів, що насиджують в цей час кладку. Такий метод зменшує відсоток загибелі яєць і підвищує відсоток пташенят, що виживають. Птахи дбають про чужих пташенят, як про своїх власних. Яйця з тонкою шкарлупою не повертаються у гнізда, а пташенята, що вилупилися з них, вирощуються штучним способом - люди прагнуть зберегти якомога більше сапсанів.
Сапсан літає зі швидкістю близько 90 км/год. Під час кидка на здобич він розвиває швидкість до 300 км/год, через що заслужив назву найшвидшого птаха у світі. Іноді сапсан, що летить на великій швидкості, не помічає проводів високої напруги і, зіткнувшись з ними, гине. Сапсан зазвичай атакує дрібних птахів, які гинуть у результаті сильного удару зверху. У горобців і голубів при зустрічі з сапсаном не залишається жодних шансів на порятунок. Широко відомі чудові полювання сапсана на птахів у повітрі - знамениті "ставки". У минулому сапсан гніздувався в Північній Америці на території від Аляски до півдня Каліфорнії. Улюбленими місцями гніздування птаха були круті гірські схили, звідки добре огладається місцевість. Сапсани не утворюють постійних пар, але більшість птахів щорічно гніздуються на одному й тому ж місці. У швидкого і спритного сапсана є й вороги - це хижі пугачі, які нападають на сокола в гнізді.
Першим важливим крокомв охороні сапсана було введення тотальної заборони на використання небезпечних хімікатів, таких як ДДТ і діелдрин. Закон було видано в 1972 році, і спочатку він діяв тільки на території США. Інші країни в той час продовжували використовувати хімікати. Вони активно застосовувалися в країнах Латинської Америки. У зв'язку з цим птахи що зимують у Центральній і Південній Америці, продовжували знаходитися під впливом отруйних речовин. Повертаючись до Північної Америки, вони несли у своїх тілах хімікати, які потрапляли в місцевий ланцюжок живлення. У наші дні більшість небезпечних пестицидів заборонено використовувати в усьому світі, та попри це сапсани, що відчувають на собі наслідки отруєння попередніх поколінь, і дотепер продовжують відкладати яйця з тонкою шкарлупою.
На початку 60-х років в Європі спостерігався спад чисельності популяції сапсана. Трохи пізніше цю ж ситуацію можна було спостерігати і в Північній Америці. Отрути ДДТ і діелдрин стали причиною скорочення чисельності популяцій багатьох тварин і птахів, у тому числі і сапсана. Сильнодіючі хімікати разом з їжею потрапляли на всі рівні трофічного ланцюга.
