Останні ірбіси, що залишилися серед живих, йдуть у недоступні райони Гімалаїв. З інших мість проживання хижаки були витиснені людиною.
Заходи зі збереження Спроби збереження ірбіса
У вісімдесяті роки було засновано товариство збереження ірбіса, або снігового барса, а в 1981 році дослідницький проект, присвячений цьому виду, отримав престижну премію. Він підсумував чотирилітні спостереження за тваринами на непальській території Лангу Горге і виявив чинники небезпеки, що загрожують сніговим барсам. У 1986 році в Індії відбувся п'ятий міжнародний симпозіум, присвячений сніговому барсові, на якому була представлена програма збереження виду. Було запропоновано провести низку досліджень з метою чіткого окреслення кола небезпек, що загрожують видові. Більшість учасників підтримали ідею створення добре захищених заповідників.
У 1989 році територія, розмір якої в місцях проживання снігового барса складав 42 000 км2, дістала статус заповідника. Місцевим мешканцям було заборонено вбивати не тільки снігових барсів, але й тварин, на яких він полює. Оскільки в тих місцях земля була малопридатною для ведення сільськогосподарських робіт, жителям надали можливість працювати в службі управління і охорони заповідника.
Окрім подібних міжнародних акцій, які проводяться на території п'яти держав, що розділяють ареал снігового барса, в життя втілюються і регіональні проекти. Наприклад, в Індії в 1990 році була розроблена програма отримання фінансування для місцевих заповідників, в яких мешкають снігові барси.
На території індійських штатів Джамму і Кашмір реалізується програма, метою якої є не виселення людей, що живуть на території заповідників, а облаштування їхнього побуту відповідно до потреб тварин. Землероби користуються землею таким чином, щоб це приносило користь і диким тваринам. Тваринники безкоштовно забезпечуються матеріалами для будівництва огороджень, що охороняють домашніх тварин від нападу снігових барсів. Реалізація всіх цих проектів довела, що люди і снігові барси можуть цілком мирно співіснувати одні з одними.
Ірбіс, або сніговий барс, веде втаємничений спосіб життя, проте це не завадило мисливцям майже повністю винищити його. Залишки колишньої популяції живуть у недоступних горах Центральної Азії. Регіональні і міжнародні програми переслідують одну мету - врятувати рідкісну тварину від вимирання і зберегти місця її існування.
ЇЖА
Ірбіс знаходиться на вершині харчового ланцюжка. Він полює на гірських баранів, козлів і бабаків. Сніговий барс нерідко переслідує зайців і інших дрібних звірів. Люди також полюють на вказаних тварин заради м'яса, жиру, шкур і рогів, тому кількість дичини поступово зменшується. Снігові барси, що опинилися в безвихідній ситуації, спускаються в села і полюють на домашніх тварин. Місцеві жителі, захищаючись, знищують їх.
ТОРГІВЛЯ ХУТРОМ
Охорона ірбіса в природних умовах проводиться на території восьми держав. У Західній Європі і Сполучених Штатах Америки давно вже не модно носити хутра рідкісних тварин, це підтримує і громадська думка. Проте за декілька років не відновити того, що знищувалося століттями, коли на снігових барсів масово полювали заради хутра. Європейські хутровики не виробляють барсових шкір, дотримуючись заборони міжнародної асоціації. Проте ця заборона виконується не скрізь. Нею нехтують на Далекому Сході. Наприклад, у Непалі в 1990 році за 18 000 німецьких марок було продано 12 вироблених шкур барса. Ціна на хутро збільшується у міру збільшення складності добування тварин. Для деяких людей шкура ірбіса й досі залишається предметом престижу. Можливо, саме тому не припиняється браконьєрське полювання на цих граціозних хижаків. Загальну чисельність виду на сьогодні важко точно визначити. Згідно різних джерел, його чисельність складає від 300 до 2 000 особин.
СКОРОЧЕННЯ АРЕАЛУ
Причиною скорочення чисельності ірбісів став не тільки промисел цих тварин заради цінного хутра. Набагато більшу небезпеку для виду складає поступове скорочення території проживання.
Ірбіс споконвіку живе в горах Центральної Азії від південної межі колишнього СРСР до Тибету. Він зустрічається в Гімалаях і горах Монголії. Раніше тварини охоче спускалися в рівнинні ліси і жили на висоті від 600 м на півночі до 5800 м на півдні. Протягом останніх десятиліть сильно змінилося життя людей.
Місцеві пастухи змінили коней на всюдиходи і з легкістю добираються до стад, що пасуться на великій висоті. Для ночівлі їм більше не потрібні намети. У наші дні люди піднімаються на раніше недоступні для них висоти і витісняють звідти снігових барсів та інших диких тварин. Бідної високогірної рослинності в тих місцях, куди вимушені йти снігові барси, вистачає тільки для невеликої кількості рослиноїдних тварин, на яких полюють ірбіси.
Корисна інформація:
Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися
одна з одною? Як окремим із
них вдається, не збиваючись зі
шляху, переміщатися...
детальніше...
Збереження
природи
З того часу, як людина
стала господарем планети
Земля, її діяльність
обумовила зміни довкілля
та почала діяти на умови... детальніше...
Екосистеми
в Європі
Усі рослин та тварини
мешкають у тому середовищі
та в тих біотопах, що
відповідають певним...
детальніше...
Екосистеми
у світі
За сотні мільйонів років
до того часу, як на Землі
виникло життя, всі частини
світу являли собою єдиний...
детальніше...
У вісімдесяті роки було засновано товариство збереження ірбіса, або снігового барса, а в 1981 році дослідницький проект, присвячений цьому виду, отримав престижну премію. Він підсумував чотирилітні спостереження за тваринами на непальській території Лангу Горге і виявив чинники небезпеки, що загрожують сніговим барсам. У 1986 році в Індії відбувся п'ятий міжнародний симпозіум, присвячений сніговому барсові, на якому була представлена програма збереження виду. Було запропоновано провести низку досліджень з метою чіткого окреслення кола небезпек, що загрожують видові. Більшість учасників підтримали ідею створення добре захищених заповідників.
Ірбіс знаходиться на вершині харчового ланцюжка. Він полює на гірських баранів, козлів і бабаків. Сніговий барс нерідко переслідує зайців і інших дрібних звірів. Люди також полюють на вказаних тварин заради м'яса, жиру, шкур і рогів, тому кількість дичини поступово зменшується. Снігові барси, що опинилися в безвихідній ситуації, спускаються в села і полюють на домашніх тварин. Місцеві жителі, захищаючись, знищують їх.
Охорона ірбіса в природних умовах проводиться на території восьми держав. У Західній Європі і Сполучених Штатах Америки давно вже не модно носити хутра рідкісних тварин, це підтримує і громадська думка. Проте за декілька років не відновити того, що знищувалося століттями, коли на снігових барсів масово полювали заради хутра. Європейські хутровики не виробляють барсових шкір, дотримуючись заборони міжнародної асоціації. Проте ця заборона виконується не скрізь. Нею нехтують на Далекому Сході. Наприклад, у Непалі в 1990 році за 18 000 німецьких марок було продано 12 вироблених шкур барса. Ціна на хутро збільшується у міру збільшення складності добування тварин. Для деяких людей шкура ірбіса й досі залишається предметом престижу. Можливо, саме тому не припиняється браконьєрське полювання на цих граціозних хижаків. Загальну чисельність виду на сьогодні важко точно визначити. Згідно різних джерел, його чисельність складає від 300 до 2 000 особин.
Причиною скорочення чисельності ірбісів став не тільки промисел цих тварин заради цінного хутра. Набагато більшу небезпеку для виду складає поступове скорочення території проживання.
