Порятунок гавайської казарки


Порятунок гавайської казарки У 1949 році існувало всього 30 гавайських казарок. Завдяки міжнародній програмі штучного розведення птахів, що знаходяться на межі зникнення, їх вдалося врятувати від вимирання. Заходи зі збереження Ціна успіху Програма порятунку гавайської казарки стала класичним, часто цитованим прикладом з історії збереження біологічних ресурсів нашої планети. Вже в кінці сорокових років двадцятого століття чисельність гавайських казарок ледве сягала ЗО особин. У наші дні популяція птахів, що живуть у природі, сягає кількості понад 1 000 особин - цього вже достатньо для того, щоб птахи надалі могли безперешкодно розмножуватися без допомоги людини. Чисельність цих птахів почала знижуватися внаслідок порушення екологічної рівноваги в регіоні їхнього проживання. Коли перші переселенці прибули на Гавайські острови, вони привезли з собою різних тварин, які швидко поширилися і почали полювати на цих птахів. Раніше у гавайських казарок не було природних ворогів, а тепер на них почали полювати кішки, собаки й мангусти. Про цих казарок є дуже мало відомостей. Спостереження гавайських казарок у їх природному середовищі на островах Гавайського архіпелагу вести дуже складно. Якби всі засоби і зусилля, витрачені на розведення казарок у неволі, інвестувалися в польові дослідження, то вчені могли б отримати цінну інформацію про життя цього птаха на волі і скласти програму збереження виду в його природному місці існування, оскільки, незважаючи на видимі успіхи програми штучного розведення, в ній також є й негативні сторони. Наприклад, серед птахів, що утримуються в неволі (у неприродних умовах), існує небезпека генетичної мутації, при цьому в їх генотипі часто закріплюються небажані ознаки. Прикладом може служити ніжний, неначе ватяний пух у пташенят. Спочатку кількість пташенят, що мають такий пух, не перевищувала десяти відсотків, крім того, така особливість допомагала при розселенні птахів у теплих і сухих регіонах. Сьогодні ж гавайські казарки проживають високо над рівнем моря, де клімат прохолодніший, і пташенята, що мають „ватяний" пух, можуть не вижити в таких умовах. Тому вчені наполягають на розведенні гавайських казарок в їхніх натуральних біотопах. Порятунок гавайської казарки - одне з найбільших досягнень за всю історію збереження природи людиною. Вони вже були майже приречені на зникнення. Та все ж, незважаючи на безліч випущених на волю казарок, подальша їхня доля невідома. ЩО ПРИЗВЕЛО ДО ЗНИКНЕННЯ? Чисельність популяції гаванських казарок наприкінці XVIII століття становила, напевно, 25 000 особин. Через 100 років ці птахи стали одними з найрідкісніших у світі. Причини скорочення чисельності казарок не слід безпосередньо пов'язувати з колонізацією островів, у цьому винне також порушення екологічної рівноваги в природі Гавайських островів. Місцеві жителі, а потім і китобої полювали на цих птахів. Пізніше привезені переселенцями тварини - корови, кози, свині, кішки і собаки - чудово освоїлися на новому міст і незабаром почали безконтрольно розмножуватися, порушуючи колишній порядок екологічних ніш місцевої природи, зокрема, впливаючи на чисельність популяції гавайських казарок. На плантаціях цукрового очерету сильно розмножилися щури, крім того, на островах у казарки з'явився ще один ворог - мангуст, що знищував кладки і пташенят цих рідкісних птахів. ГАВАНСЬКА КАЗАРКА Гавайська казарка є одним з 15 видів гусакоподібних, що населяють Гавайські острови. Яким чином вони потрапили на острови в Тихому океані, до цього часу залишається таємницею. Одні науковці підтримують версію, шо цей вид розвинувся з окремої гілки канадської казарки. Казарки, що живуть на Гавайських островах, хоч і належать до водних птахів, - типові мешканці суші: у них між пальцями зникли плавальні перетинки, і птахи на своїх довгих ногах пересуваються виключно по землі. ПРОГРАМА РОЗВЕДЕННЯ Розведення казарок ведеться під керівництвом організації („Охорона диких птахів"), штаб-квартира якої знаходиться в Слімбріджі, Англія. У 1950 р. один з кураторів програми привіз сюди З гавайських казарок. Протягом двох років Пітеру Скотту вдалося виходити 9 пташенят. У 1958 р. в Слімбріджі було вже 58 гавайських казарок, а в 1964 р. - 200. До середини 70-х років XX століття тут було вирощено 1 000 птахів, 200 з яких були випущені на волю на Гавайських островах. Так вдалося врятувати цих дивовижних і рідкісних птахів. ДОПОМОГА ЗНИКАЮЧИМ ПТАХАМ Коли в 1947 р. було офіційно оголошено про критичний стан популяції гавайської казарки, що на той час нараховувала ЗО птахів на волі і 13 в зоопарках, здавалося, що шансів на виживання у цих птахів немає. У 1949 р. на Гавайських островах почала реалізовуватися програма штучного розведення гавайської казарки. Перші успіхи були незначними - 24 пташеняти за 7 шлюбних сезонів. Тоді люди мало знали про умови життя і розмноження гавайських казарок. У 1957 р. зображення казарки з'явилося на гавайських емблемах, хоча програма по збереженню виду офіційною стороною не підтримувалась.
Корисна інформація:

	Поведінка тварин Чи можуть тварини спілкуватися одна з одною? Як окремим із них вдається, не збиваючись зі шляху, переміщатися... детальніше...

	Збереження природи З того часу, як людина стала господарем планети Земля, її діяльність обумовила зміни довкілля та почала діяти на умови... детальніше...

	Екосистеми в Європі Усі рослин та тварини мешкають у тому середовищі та в тих біотопах, що відповідають певним... детальніше...

	Екосистеми у світі За сотні мільйонів років до того часу, як на Землі виникло життя, всі частини світу являли собою єдиний... детальніше...