Диплокаулус

Диплокаулус був незвичайною амфібією з головою у формі бумеранга. Така будова черепа допомагала йому швидко підніматися із глибини до поверхні і ловити плаваючу в товщі води здобич.


   Ряд - Nectridea
   Родина - Keraterpetontidae
   Рід/Вид - Diplocaulus magnicornis

   Основні дані:
РОЗМІРИ
Довжина: до 1,3 м.
Маса: близько 15 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ
Спосіб розмноження: можливо, зовнішнє запліднення.
Кількість яєць: немає даних.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: полював у воді, очікуючи на здобич на дні річок і прісноводних озер.
Їжа: риба, дрібні земноводні та їхні пуголовки, комахи, черв'яки та інші безхребетні.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ
Найближчим родичем диплокаулуса був зовнішньо на нього схожий Diploceraspis із пласким черепом, що мав рогоподібні виступи. Ці тварини вели однаковий спосіб життя. Обидва види належали до ряду Nectridea - невеличкої групи амфібій, що вимерла 240 мільйонів років тому.

   Такі земноводні, як диплокаулус, у минулому у великій кількості населяли болота сучасних штатів Техас і Оклахома. Вони полювали на дрібну здобич й самі ставали жертвами прісноводних акул, що були схожі на крокодилів-амфібій та плазунів, наприклад, диметродона.

ЇЖА

   Перші скам'янілості диплокаулуса виявили на початку XX сторіччя на території США. Вчені протягом довгого часу не могли розгадати: чому у тварини такий незвичайний череп?
   Бічні вирости були тільки в знайдених дорослих особин, тоді як в молодих особин були лише короткі, загнуті вниз „ріжки". Одні спеціалісти вважали, що вони служили для захисту зябер або допомагали голові зберігати рівновагу і також надавали диплокаулусу грізний вид, захищаючи його від замаху хижаків. Інші вчені вважали вирости баластом чи певним якорем, котрий допомагав тварині, попри підводні течії, утримуватися на місці. В 1980 році двоє учених, спираючись на експериментальні факти, довели, що коли голова диплокаулуса піднімалася вгору, то течія притискала її до тіла, тобто, він піднімався. При горизонтальному положенні голови даний ефект не спостерігався. Диплокаулус зазвичай лежав на дні прісноводної водойми, дихав розчиненим у воді киснем, який поглинав поверхнею шкіри чи зябрами, чекав появи здобичі і стежив за хижаками. Коли вгорі з'являлася здобич, тварина піднімала голову, змахувала хвостом і підпливала до жертви.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ


   Диплокаулус був близька одного метра завдовжки. Його потужна важка голову зі спеціальними виростами своєю формою нагадувала бумеранг. Пласке тіло тварини закінчувалося довгим хвостом. Короткі кінцівки із плавальними перетинками виконували функцію весел, коли тварина пересувалася мілководдям. Зазвичай диплокаулус перебував у воді, у якій пересувався з допомогою хвилеподібних рухів хвоста, як це роблять сучасні саламандри.
   Коли була потрібна зміна „місця проживання", наприклад, якщо пересихало водоймище, а такцж велися пошуки їжі чи партнера, диплокаулус у окремих випадках виходив на суходіл. Про те, як дихав диплокаулус, відомо дуже мало. На стадії пуголовка в нього, швидше за все, були зябра, розташовані з обох сторін голови. Проте так і залишається не зрозумілим, чи розвивалися у нього пізніше легені, оскільки майже все своє життя ця амфібія проводила у воді.
   Можливо, що дорослі особини також поглинали кисень зябрами. Крім того, дихання могло відбуватися і через шкіру, як в аксолотля і скритозябрових. Напевно, диплокаулус міг протягом довгого часу лежати на дні, оскільки у стані спокою для організму було потрібно значно менше кисню.
   Коли диплокаулус піднімав голову, течія води несла його вгору назустріч здобичі.

РОЗМНОЖЕННЯ

   Про розмноження диплокаулуса нічого невідомо. Є припущення, що запліднення в нього було зовнішнім, як і в сучасних земноводних. Із запліднених яєць вилуплювались пуголовки. На останній сталії розвитку у них виростали кінцівки, і пуголовки ставали схожими на батьків. Ця гіпотеза пропонується тільки на основі даних палеонтології та еволюційного вчення про походження сучасних земноводних.

ВОРОГИ

   На основі отриманих даних вчені висловлюють припущення, що диплокаулус міг бути здобиччю декількох видів більших, аніж він сам, тварин. До таких відносились, наприклад, чотирьохметрова прісноводна акула, що нагадує крокодила Егууорв із потужними кінцівками, та хижий наземний плазун - диметродон, що жив на суші, але полював також і у воді, як це у наші дні успішно роблять видри та ведмеді.
   Дорослі особини диплокаулуса вели скритий спосіб життя, і це рятувало їх від зубів хижаків, проте на стадії пуголовка багато особини ставали жертвами ворогів.
  

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

  • Окремі наукознавці настільки були вражені формою черепа диплокаулуса, що навіть розглядали цей факт як результат гормональних порушень, які, можливо, відбулися в організмі під час росту тварини.
  • Останки диплокаулуса були виявлені в шарі скам'янілого річкового мулу, тому одне із наукових припущень стверджує, що тварина під час сильної посухи швидше за все могла зариватися у вологий мул.
  • За тих часів, коли виявили перші скам'янілості диплокаулуса на території сучасних штатів Техасу і Оклахоми, ці землі ще вважалися Диким Заходом.

  

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИПЛОКАУЛУСА


   Рогоподібні виступи: являли собою виступи вершини черепа. Вони допомагали тварині без зайвих зусиль піднімати голову у воді, наводили жах на ворогів і були додатковим захистом скелету.
   Кінцівки: на задніх кінцівках були плавальні перетинки, вони виконували функцію керма. На своїх коротких ногах суходолом тварина пересувалося досить незграбно.
   Тіло: масивне, негнучке і сплощене, обтічної форми. Шкіра, напевно, була гладкою, як у сучасних амфібій, що також зменшувало гідродинамічний опір.
   Очі: великі очі були розташовані на вершині черепа і дивилися просто вгору.
   Хвіст: дуже довгий і м'язистий. Завдяки хвилеподібним рухам хвоста з боку в бік тварина переміщалася під водою.
- Місця, де знайшли скам'янілості

ДЕ Й КОЛИ ЖИВ
Скам'янілі останки диплокаулуса знаходять на обмеженій території на півдні США, в штатах Техас і Оклахома. Тварина жила і в інших куточках світу, оскільки скам'янілості знайшли також і в Марокко. Кістки диплокаулуса зазвичай знаходять в осадових відкладеннях на місці давніх рік та боліт. Ці осадки утворилися в Пермський період, тобто близько 280 мільйонів років тому.
Корисна інформація:





Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися одна з одною? Як окремим із них вдається, не збиваючись зі шляху, переміщатися... детальніше...
Збереження природи
З того часу, як людина стала господарем планети Земля, її діяльність обумовила зміни довкілля та почала діяти на умови...
детальніше...
Екосистеми в Європі
Усі рослин та тварини мешкають у тому середовищі та в тих біотопах, що відповідають певним... детальніше...
Екосистеми у світі
За сотні мільйонів років до того часу, як на Землі виникло життя, всі частини світу являли собою єдиний... детальніше...