Кінь пржевальского

Кінь пржевальского

Кінь Пржевальського — це єдиний вид дикого коня, який живе в наші дні. Він, зберігши найважливіші ознаки родини, отримані протягом мільйонів років, став предком для усіх сучасних порід коней.

   Ряд - Непарнокопиті
   Родина - Кінські
   Рід/Вид - Equus przewalskii

   Основні дані:
РОЗМІРИ
Висота у холці: до 145 см.
Довжина тіла: до 2 м.
Маса: до 350 кг.

РОЗМНОЖЕННЯ
Статеве дозрівання: з 2 років, але жеребці злучаються зазвичай тільки після досягнення З років.
Шлюбний період: квітень-травень.
Вагітність: 11-12 місяців.
Кількість дитинчат: 1.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: тримаються сімейними стадами.
Звуки: іржання.
Їжа: трави та інші рослини.
Тривалість життя: у середньому, 20 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ
Кінь Пржевальського - це єдиний дикий кінь, який дожив до наших днів.

Вважається, що кінь Пржевальського був одним із багатьох видів коней, які пережили останній льодовиковий період. Тварина цього виду виділяється серед сьогоднішніх порід міцною будовою тіла і є останньою сполучною ланкою з первинною формою коня.

РОЗМНОЖЕННЯ

У первинних місцях існування, степах і напівпустелях, дикі коні трималися невеликими табунами, що складалися з декілвкох кобил з лошатами і домінуючого жеребця.
Гін у кобил був щомісяця, але спаровування відбувалося зазвичай у квітні і травні. Вагітність тривала біля 11 місяців. Отож, лошата народжувалися вже навесні наступного року. Ця пора року забезпечувала для них якнайкращі кліматичні і кормові умови. Кобила зазвичай ввечері або вранці народжувала одне дитинча, яке вже могло бачити. Через декілька годин лоша було вже достатньо сильним, щоб слідувати за табуном. Якщо воно відставало під час порятунку від небезпеки, самець підганяв його, кусаючи біля основи хвоста. Матері годували лошат декілька місяців, поки їхні зуби не виростали настільки, щоб вони могли їсти траву самостійно. Молоді кобили довше залишалися у стаді, а жеребців ватажок виганяв, коли їм виповнювався один рік. Найчастіше вони утворювали невеликі табуни, в яких жили приблизно до трьох років, поки не ставали статевозрілими. 3 трьох років вони вже могли завоювати кобил і створити власний табун.

ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Наприкінці останнього льодовикового періоду тундри й степи Європи поступово перетворилися на ліси. Такий тип ландшафту не відповідав способові життя коней. Форми, що існували у той час, особливо невеликий вид, відомий сьогодні як кінь Пржевальського, могли вижити тільки на території Азії, де знайшли багаті на корм трав'янисті низини. Спочатку щ коні у великих кількостях населяли степи.
3 часом вид був витіснений на неврожайні землі Середньої Азії, обмежені гірськими пасмами, що оточують Китай і Монголію. Монгольською мовою цей кінь має назву „тахи", що означає жовтий кінь. Ще в XVIII столітті дикі коні мешкали у східноєвропейських степах. У природі коня Пржевальського востаннє бачили в 1968 році. В Україні кінь Пржевальського населяє простори заповідника Асканія-Нова.

ЇЖА

Коні Пржевальського харчувалися здебільшого жорсткою степовою травою, гілками і листям чагарників. На пасовищах вони з'являлися тільки в сутінки. Під час суворих зим їм приходилося розкопувати глибокий сніг, щоб дістатися до сухої трави. Рано-вранці коні знову поверталися в більш безпечні місця для денного відпочинку
Під час випасу і відпочинку за безпеку табуна відповідав ватажок, що найчастіше знаходився на узвишші і уважно оглядав навколишню територію. Він також дуже обережно вів табун на водопій.

КІНЬ ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО І ЛЮДИНА

Мешканці тих місць в Азії, де жив цей кінь (околиці озера Лоб-Нор), знали його з давніх часів, хоча в усьому світі цей кінь став відомим з 1879 року, коли його відкрив мандрівник, географ і натураліст Микола Михайлович Пржевальський. Саме на його честь і було названо цей вид. Уся відповідальність за знищення цього останнього у світі дикого коня належить людині. Спочатку люди полювали на тварин заради м'яса і шкур, потім пастухи витіснили їх з природних місць існування. Схрещування з одомашненими монгольськими поні призвело до майже повного зникнення цього виду.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

   Останній, що зберігся до наших днів, дикий родич домашнього коня. Про нього наука дізналася лише наприкінці XIX cт. Віднайшов його в Монголії М. В. Пржевальський. Усі дикі коні, що живуть нині, збереглися завдяки зоопаркам. Занесений до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи.
   Ці тварини жили в степових передгір'ях монгольського Алтаю. Тримались невеликими табунцями — по 10—20 особин самок з молодняком. Ватажком завжди була найдосвідченіша самка, яка визначала пересування табуна. Косячний (табунний) жеребець звичайно лише супроводжував кобил з дітьми і охороняв табун від інших дорослих жеребців. У момент небезпеки він самовіддано захищав своїх підопічних — безстрашно давав відсіч вовкам, змушуючи хижаків відступити. Якщо табун переслідувався озброєними людьми, то навіть під свист куль жеребець біг позаду всіх.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

Кінь Пржевальського - це єдиний дикий кінь, що живе сьогодні. На жаль, його можна зустріти тільки в зоопарках і заповідниках. У наші дні ці особини відіграють важливу роль у збереженні й інтродукції коней у первинні місця існування.
Кінь Пржевальського вважається предком домашніх коней, але деякі дослідники припускають, що обидві форми коня походять від спільного виду - тарпану, який нині вже є вимерлим, а їхній подальший розвиток відбувався абсолютно незалежно один від одного.
Колись ряд непарнокопитих був більш поширеним. Він включав 9 інших родин, що пізніше зникли.
Протягом століть коні були найбільш необхідними домашніми тваринами для людини. Коней зображали на грошових відзнаках (іракські динари). Значення коней впало із розвитком засобів механізації.
Кінцівки коня мають один палець - середній, остання фаланга якого сильно розширена і закінчується копитом. Решта пальців під час розвитку була зредукована. Це пристосування дало коням можливість пересуватися набагато швидше, ніж це роблять їхні трипалі родичі.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНЯ ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО

   Тіло: міцної будови з важкою головою на товстій шиї. Сильні короткі ноги і невеликі вуха. Кінь Пржевальського має масивніше тіло, ніж домашні коні.
   Грива: коротка стояча грива чорно-бурого кольору, чубка немає.
   Голова: велика, з широкою мордою. Кінець морди білий.
   Шерсть: забарвлення піщано-жовте або рудо-жовте, білувате на нижній частині тулуба. Грива і хвіст чорно-бурі, посередині спини чорно-бурий ремінь. Такого самого кольору ноги на бабках.
   Хвіст: у порівнянні з домашнім конем, коротший, і " верхня частина ріпиці вкрита коротким волоссям.

- Ареал коня Пржевальського
МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ
Ареал простягався від Уралу до Монголії.
ЗБЕРЕЖЕННЯ
Від повного зникнення коня Пржевальського врятувала програма його розведення в зоопарках миру. Завдяки Фонду збереження коня Пржевальського, було розпочато інтродукцію виду в одному із заповідників Монголії. Нині в зоопарках світу живе близько 700 особин.

Корисна інформація:

	Поведінка тварин Чи можуть тварини спілкуватися одна з одною? Як окремим із них вдається, не збиваючись зі шляху, переміщатися... детальніше...

	Збереження природи З того часу, як людина стала господарем планети Земля, її діяльність обумовила зміни довкілля та почала діяти на умови... детальніше...

	Екосистеми в Європі Усі рослин та тварини мешкають у тому середовищі та в тих біотопах, що відповідають певним... детальніше...

	Екосистеми у світі За сотні мільйонів років до того часу, як на Землі виникло життя, всі частини світу являли собою єдиний... детальніше...