Пристосування тварин до життя на деревах


Деревний спосіб життя має багато переваг: тварини тут не відчувають особливої конкуренції за їжу і є добре захищеними від наземних хижаків.

   Основні дані:

Органи чуття

   Крізь зелене мереживо листя у внутрішню частину крони дерев потрапляє небагато світла, тому всім деревним мешканцям необхідно мати досить гострий зір. У опосумів, які ведуть денний спосіб життя, очі значно більші, аніж у наземних тварин тієї самої величини. Великі очі здатні вловлюють більше денного світла, що дозволяє тваринам краще бачити. Дуже великі очі мають довгоп'яти, що активні в нічний час. До того ж очі цих тварин направлені вперед, тому дають об'ємну картину навколишнього світу. Завдяки цьому довгоп'яти при стрибках неймовірно точно оцінюють відстань від гілки до гілки. Очі білок добре розрізняють стовбури дерев. Для деревних мешканців важливим також є слух. За допомогою звукових сигналів члени мавпячого стада не тільки підтримують між собою контакт, але й попереджають один одного про небезпеку.

Сімейне життя над землею

   У ссавців, які живуть на деревах, виробилися особливі методи захисту своїх дитинчат. Батьки піклуються про малюків доти, доки вони не зміцніють настільки, що будуть спроможні самостійно пересуватися по деревах. Падіння дитинчати з дерева означає майже певну смерть, отож батьки мають завжди уважно пильнувати за ними. Через велику кількість небезпек, що чатують на малюків на дереві, у більшості деревних ссавців народжується тільки один малюк. Самка сенегальського галаго, яка є нічною твариною, під час лазіння по деревах носить дитинча у пащі. Вона опускає його на гілки тільки тоді, коли їй потрібно поживитися. На світанку мати повертається з ним у гніздо, де вони сплять увесь день. Дитинчата лорі весь період, поки триває молочне годування, висять на череві у матері. Шимпанзе щовечора будують собі у розвилках гілок спальні гнізда, розташовані неподалік одне від одного, тому що спільними зусиллями мавпам легше оборонятися від хижаків.

Деревні мешканці

   У лісі неподалік одне від одного живе багато тварин. Вони годуються й сплять у різний час та на різній висоті, щоб не створювати один одному конкуренції. Таке розділення ярусів є особливо характерним для лісних приматів. У тропічних дощових лісах Західної Африки вдень активне життя ведуть шимпанзе, горили й гвереці. Важкі горили пересуваються по землі або по нижніх гілкам дерев, тут же вони й харчуються. Легкі гвереці живуть у верхньому ярусі лісу, харчуючись плодами, що ростуть на тонких гілках. Шимпанзе добре почувають себе на будь-якому ярусі.
   Різні тварини харчуються плодами, що знаходяться на різних стадіях дозрівання - одні їдять зелені плоди, інші - стиглі, а треті віддають перевагу падалиці. Багато тварин взагалі ніколи не сходять з дерев, навіть для того, щоб напитися води.
   Більшість ссавців веде деревний спосіб життя, наприклад, лінивці, сенегальські галаго, гібони, орангутанги й коали. У будові тіла цих тварин і в їхній поведінці можна помітити дивовижні особливості, які дозволяють їм жити на великій висоті. Деякі з них ніколи не спускаються на землю.

ЖИТТЯ НА ДЕРЕВІ


   Крони високих дерев у тропічних лісах надають ссавцям притулок і їжу. По деревах з грубою шорсткою корою і великою кількістю гілок підніматися й спускатися нескладно. Складніше перебиратися з одного дерева на інше.
   Спуск і підйом є малопереконливим розв'язанням проблеми, віднімають багато часу, а також позбавляють деревних мешканців вагомої переваги -перебування на висоті. її втрата одразу ж підвищує небезпеку наразитися на хижаків, що чатують на них на землі. Тому тварини „винайшли" нові способи пересування по деревах: одні добре стрибають, інші перебираються з гілки на гілку, розгойдуючись на руках, треті навчилися „літати", тобто, ці тварини здатні планерувати з дерева на дерево.

РУКИ І ЛІТАЛЬНІ ПЕРЕТИНКИ


   У багатьох приматів, наприклад у орангутангів і шимпанзе, непропорційно довгі передні кінцівки, завдяки яким вони, розгойдуючись, можуть з легкістю переміщаютися з гілки на гілку.
   Втім, орангутанги діють значно обміркованіше, вони рухаються повільніше і обережніше, аніж їхні менші родичі. Винятково довгі передні кінцівки мають гібони, які є неперевершеними майстрами стрибків на руках із гілки на гілку. Великі короткі пальці цих мавп розташовані протилежно до інших, що перетворює кінцівки на чудовий хапальний орган.
   Летяги здатні долати відстань між деревами завдяки своїй здатності до планерного польоту. У такий спосіб вони долають відстані до 100 м. Натягнуті між кінцівками літальні перетинки є також у цукрового літаючого опосума й великого літаючого опосума.

ЛАПИ Й КІГТІ


   Великі лапи й сильні кігті - ось такі знаряддя коали, що необхідні їй для життя на деревах. У цієї тварини перший та другий пальці передніх кінцівок розташовані навпроти інших, що дозволяє їй міцно обхопити гілку. Видираючись угору по стовбуру, коала обхоплює його міцними кігтями передніх кінцівок, а задні підтягує, начебто здійснюючи стрибок.
   Білки спускаються по стовбуру дерева головою донизу, тримаючись за кору кігтями. Вони підтримують рівновагу за допомогою пухнастих хвостів. Хвіст під час стрибка виконує функцію парашута. Димчастий леопард більшу частину свого життя проводить посеред гілля дерев. У густих тропічних лісах його здобиччю стають мавпи і птахи. Короткі мускулисті ноги цієї тварини закінчуються широкими лапами з гострими втяжними кігтями.
   Лінивці, відповідно до свого темпераменту, по деревах пересуваються повільно. Лінивці мають могутні 10-сантиметрові серпоподібні кігті, завдяки яким ці тварини без особливих зусиль можуть пересуватися по гілках.

П'ЯТА КІНЦІВКА


   Якщо уважно придивитися до опосума, деревного дикобраза, деревних ящерів і окремих мавп, то можна з'ясувати, що їх об'єднує одна характерна риса - чіпкий, хапальний хвіст, який дослідники часто називають п'ятою кінцівкою цих тварин.
   Нижня сторона хвоста зазвичай гола й чутлива, що дозволяє тварині міцно хапатися за гілки та інші предмети. Хвіст витримує вагу тіла тварини, коли вона, вчепившись хвостом за гілку, висить головою донизу. У той час передні кінцівки тварини вільні, і вона може зривати ними листя й плоди. Хвіст здатен витримувати вагу тіла матері з дитинчам.
   Довгий чіпкий хвіст - неоціненний помічник таких маленьких мавп, як саймірі. При здійсненні карколомних стрибків саймірі по верхніх гілках дерев хвіст цієї тварини виконує важливу функцію - він послуговує їй як балансир.
   Більші родичі саймірі - ревуни - за допомогою хвоста дістають різні предмети, наприклад, смачні соковиті плоди, що висять на кінцях гілок. Деякі мавпи змочують кінці хвостів у воді й потім висмоктують вологу з шерсті. Для семи видів деревних кенгуру, що їх іще називають деревними валлабі, хвіст під час лазіння також відіграє роль балансиру.

Корисна інформація:





Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися одна з одною? Як окремим із них вдається, не збиваючись зі шляху, переміщатися... детальніше...
Збереження природи
З того часу, як людина стала господарем планети Земля, її діяльність обумовила зміни довкілля та почала діяти на умови...
детальніше...
Екосистеми в Європі
Усі рослин та тварини мешкають у тому середовищі та в тих біотопах, що відповідають певним... детальніше...
Екосистеми у світі
За сотні мільйонів років до того часу, як на Землі виникло життя, всі частини світу являли собою єдиний... детальніше...