украинская версия русская версия


Білячі та летягові


До складу родини білячих входять бабаки, білки, бурундуки і ховрахи. Летягові від білок відрізняються наявністю шкірної перетинки між передніми та задніми кінцівками.

   Основні дані:
Летягові

   У летяг між передніми й задніми кінцівками натягнута тонка шкіряна перетинка, завдячуючи якій вони можуть пересуватися по повітрю, планеруючи. Іноді тварини таким чином здатні подолати значну відстань. Хвіст летяги відіграє роль гальмівного органу при „посадці" на дерево. На відміну від білячих, представники родини летягових є активними в основному вночі.
   Американська північна летяга, що мешкає в Південній Канаді та на заході США, рятується від хижаків тільки завдяки своєму оригінальному вмінню планерувати поміж дерев. Вона розчепірює всі чотири кінцівки, щоб максимально розтягнути перетинку, і перелітає з дерева на дерево. Найбільший вид родини летягових - це тагуан, який сягає 1,2 м завдовжки (з хвостом) і може пролетіти відстань до шестидесяти метрів.

Особливості білячих і летягових

   Хвіст: Білки й летяги мають довгі й пухнасті хвости. З їхньою допомогою ці тварини скеровують напрямок польоту. Крім того, вони при польоті виконують функцію балансира. Тварини можуть також використовувати свої хвости як захист від дощу й сонця, або ж як подушку під час сну на холодній поверхні.
   Очі: Більшість з родини білячих мають досить великі очі. Сітчатка очей у них розвинена надзвичайно добре, тому тварини можуть дуже точно оцінити відстань до найближчого дерева чи сучка, що є так важливо при польоті.
   Кінцівки: У білячих досить короткі кінцівки. На лапах летяг є довгі кігті. Вони потрібні тваринам, щоб чіплятися за кору дерев. На передніх кінцівках бабаків і ховрахів є міцні довгі кігті. З їх допомогою вони риють нори. У деяких видів білячих, що живуть у пустелях, подушечки лап укриті шерстю, це захищає їх від розжареного піску.
   Розмноження: У представників родини білячих, які живуть на деревах, вагітність триває близько сорока днів. У бабаків вагітність триває менше - приблизно тридцять три дні. Найкоротша вагітність у ховрахів - 21-28 днів.

  

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

  • Під час зимової сплячки температура тіла багатьох представників родини білячих зменшується до 2°С, а пульс уповільнюється до п'яти ударів за хвилину (нормальний пульс у них - 500 ударів за хвилину).
  • Шерсть на хвостах звичайних білок, що живуть у Великобританії, взимку часто стає бежевого кольору. Саме тому вчені помилково відносять їх до окремого виду.
  • За кількістю своїх видів білячі поступаються тільки родині мишиних.
  • На початку XX століття в Техасі було відкрите „місто лугових собачок", що простягалося на ділянці 160 390 км2. Вважалося, що в той час там жило близько чотириста мільйонів цих тварин.
  • В Індії живе бурундук, який із задоволенням ласує нектаром квітів тутового дерева, одночасно запилюючи їх.



   Представники родини білячих і летягових зустрічаються майже в усьому світі й населяють різноманітні біотопи. Ці тварини зустрічаються як у горах і тропічних джунглях, так і в міських парках.

ПОХОДЖЕННЯ

   Викопні рештки тварин, схожих на білячих, відомі з періоду олігоцену в Північній півкулі, в Новому і Старому світі. Перші білки, найімовірніше, з'явилися в тропічних або субтропічних районах сучасної Євразії. За часів, коли між Східним Сибіром і Аляскою (що тепер розділені Беринговою протокою) існував перешийок, білки та споріднені їм гризуни по ньому діставалися до Північної Америки. Протягом довгого часу ці тваринки населяли виключно Євразію та Північну Америку, яка в той час була відділена від Південної Америки водним простором. Внаслідок вулканічної діяльності поступово між обома континентами утворився сухопутний міст, який сьогодні відомий під назвою Панамського перешийка.
   Це сталося в кінці пліоцену, близько двох мільйонів років тому. По Панамському перешийку представники білячих з Північної Америки потрапили на південь.

БІЛКИ

   Білки мають особливу будову тіла, що допомагає їм спритно пересуватися по деревах. Майже все життя вони проводять високо над землею, серед гілок дерев.
   Більшість білячих, що жи-вуть на деревах - це швидкі й спритні тваринки, зазвичай активні вдень. Ці гризуни мають довгі пухнасті хвости, саме тому родина білячих по-латині зветься Зсіигіскге, що перекладається як „пухнастохвості". Хвіст цих гризунів виконує функцію балансира і стерна під час стрибків з дерева на дерево. До XIX століття, коли в частині Європи була акліматизована сіра білка, єдиним європейським представником родини, що мешкав на деревах, була звичайна білка. До американських деревних білок окрім сірої білки, також належить і білка Дугласа.
   Білки, які мешкають у північних частинах ареалу, частину зими проводять у дрімотному стані. Однак це не є типовою сплячкою, оскільки просто уповільнюються рухи і тварини декілька днів сплять у своєму гнізді. Різні види білок значно відрізняються за своїми розмірами.
   Африканські білки - це тваринки масою близько 10 г, двоколірна ратуфа, що живе в Південно-Східній Азії, сягає маси З кг. В уявленні людей білки зустрічаються у хвойному засніженому лісі. Однак персидська білка живе в горіхових і каштанових лісах. Її латинська назва означає „ненормальна білка".

НАЗЕМНІ ВИДИ БІЛЯЧИХ

   У представників родини білячих, що живуть на землі (точніше, під землею), невеликі вушка і коротка, скуйовджена шерсть, в якій не збирається пил. До цієї групи належать ховрахи, бабаки і лугові собачки. Багато видів білячих живуть під землею колоніями. Часто вони будують цілі підземні „міста". Лугові собачки тримаються великими сімейними стадами у підземних „містах". У кожному „містечку" живе до декількох тисяч тварин. Лугові собачки зустрічаються на території вздовж західного узбережжя Північної Америки, від Канади до Мексики. їхні „міста" - це складна система з'єднаних поміж собою коридорів і камер, частину яких відведено під комори, інші приміщення служать спальнями, гніздовими камерами або вбиральнями. Перед входом до норки лугової собачки видно кратероподібні пагорби, які служать спостережними пунктами. Багато видів наземних білячих взимку впадають у сплячку, інші роблять запаси на зиму. Наприклад, сибірські бурундуки наповнюють комори грибами й відбірним насінням. У всіх бурундуків дуже розвинені защічні мішечки, необхідні для перенесення запасів. Східноа-мериканський бурундук пристосувався до життя поряд з людиною. Крім природної їжі, він збирає також відходи в міських парках і садках. Бабаки відзначаються тим, що впадають у зимову сплячку, проте не роблять запасів на зиму.

Корисна інформація: На хороших условиях мембранный вакуумный насос цена с большими скидками.





Поведінка тварин
Чи можуть тварини спілкуватися одна з одною? Як окремим із них вдається, не збиваючись зі шляху, переміщатися... детальніше...
Збереження природи
З того часу, як людина стала господарем планети Земля, її діяльність обумовила зміни довкілля та почала діяти на умови...
детальніше...
Екосистеми в Європі
Усі рослин та тварини мешкають у тому середовищі та в тих біотопах, що відповідають певним... детальніше...
Екосистеми у світі
За сотні мільйонів років до того часу, як на Землі виникло життя, всі частини світу являли собою єдиний... детальніше...